Гостя з минулого

31 березня 1972 року з космодрому Байконур за допомогою РН Молнія на орбіту, перехідну до траєкторії до Венери, вивели АМС яка в разі успіху скоріш за все отримала би назву Венера-9. Але через відмову розгінного блоку вона так і залишилася на витягнутій еліптичній орбіті Землі та отримала позначення Космос-482. Навряд чи її творці думали що цей факт згадають через 47 років але сталося те, що в принципі було неминучим — за оцінками астрономів та спостерігачів супутників настав час повернення станції на Землю.

Сестра невдахи – Венера-8. Фото НВО ім. Лавочкіна

Власне, на орбіті з апогеєм 2400 км і перигеєм всього 200 км залишилося не так вже і багато – основна по масі конструкція з баками та розгінним блоком відокремилися і згоріла в земній атмосфері невдовзі після невдачного старту до Венери. Але те що впаде на протязі, скоріш за все, наступних 12 місяців, варте уваги — це власне сам посадочний апарат вагою 495 кг розрахований на посадку у щільну і гарячу атмосферу Венери — її температура 470 °C а тиск 90 атмосфер.

Власне сам посадковий модуль Венера-8. Аналогічний від недо-Венери-9 впаде на Землю
Фото НВО ім. Лавочкіна

Тобто ця штука точно не згорить в земній атмосфері і нас чекає цікаве заняття вгадування де і коли вона впаде на Землю. Поки можна сказати що це відбудеться в смузі від 52° південної широти до 52° північної (це визначає нахил орбіти) і в період часу від приблизно другої половини 2019 до середини 2020-го – точніше оцінити складно позаяк темпи втрати енергії (тобто висоти орбіти) визначаються щільністю атмосфери. А це в свою чергу сильно залежить від сонячної активності. Свого часу НАСА не змогли правильно оцінити цей фактор і втратили свою орбітальну станцію Skylab.

Малоймовірно що венеріанська станція впаде в населеному районі але може бути все :). Я думаю, що автори Планети Бурь напевно б написали щось про космічних археологів 21-го сторіччя які героїчно намагаються впіймати цінний артефакт до входу в атмосферу,
промахуються останній момент але стара станція вмикає автоматику, розкриває парашут і сідає неподалік від Байконуру. Всі витирають сльози, станцію ставлять на постамент як свідка великої епохи! Але в реальності ніяких космічних археологів нема, а орбітальних сміттярів тільки випробовують. на жаль акумуляторні батареї посадкового модуля швидше за все протухли і не зможуть активувати піроавтоматику парашутів. Та і циклограма посадки на Венеру не підходить для Землі…

Отже нас чекає цікаве повернення на Землю старої лавочкінської станції з елементами лотереї :). Треба зазначити що, радянська програма дослідження Венери не була простою, однак її досягнення були безумовними — першим космічним апаратом який досяг поверхні Венери і передав хоч якісь дані з того пекла був посадковий апарат Венери-7. Старша сестра-близнючка невдахи, що повернеться скоро на Землю, Венера-8 без проблем покинула орбіту Землі 27 березня 1972 р., а 22 липня сіла на поверхню Венери та цілих 50 хвилин передавала інформацію з цього інфернального світу.

Всі подальші радянські запуски АМС до Венери, а їх з АМС Вега, які крім Венери досліджували ще й комету Галлея, було ще 10, пройшли успішно. Недо-Венера Космос-482, який ми будемо чекати додому цього року, була останньою невдачею в цій програмі. А РФ між тим за свою самостійну історію не запустили ні одного КА за межі земної орбіти…

За матеріалами Space.com та Вікіпедії.

UPD

Хммм… Сьогодні 15 вересня 2020 а ця штука лосі на орбіті з перигеєм 207 км. Нє, ну я ж написав тоді що важко прогнозувати точно бо стан атмосфери на цій висоті штука хитра.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s